• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • ЮВІЛЕЙ ШКОЛИ

Справжній педагог працює на майбутнє
(із сторінок історії школи)

/Files/images/юбилей.jpgШколо… тобі вже 80 років – це не малий вік, але насправді ти ще дуже молода, бо молоді душею і віком твої вчителі та учні.

Для багатьох поколінь випускників, ветеранів праці, вчителів, які і зараз працюють, - це визначна подія, що дарує прекрасні спогади про яскраві творчі дні, це відкриття нових сторінок педагогічної діяльності.

За 80-річний період Полонська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 пройшла довгий шлях, залишаючись завжди повною сил і творчого горіння, щирої любові до учнів. Протягом цього часу тут склався чудовий колектив учителів-однодумців, які віддають своє серце дітям, створена атмосфера справжньої співпраці, співтворчості з вихованцями.

Відшуміли, як весняні вітри, молоді роки, відцвіла, як літні квіти, зріла молодість, летять, як осіннє листя, педагогічні будні. І лише імена залишилися в пам’яті. Імена колись шанованих педагогів, ветеранів педагогічної праці.

Крізь серпанок десятиліть видніються постаті очільників школи – директорів, які у різні часи керували закладом освіти і творили його 80-літню славну історію.

Основа цих матеріалів – літопис Полонської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2, усні розповіді колишніх учителів школи, випускників.

Полонська ЗОШ №2 виникла на місці Почаївсько-Богородицької церкви, при якій діяла міністерська школа (двокласне народне училище). Своє існування школа почала з 1937 року, перша назва – Ізабелінська СШ №1. У період окупації приміщення школи було частково зруйновано, у ньому діяв госпіталь. Сьогодні мало відомостей про першого післявоєнного керівника школи – товариша Махнівського, але з упевненістю можна стверджувати, що біля витоків історії другої школи стояв саме він.

Важкі післявоєнні роки відбудови школи лягли на плечі завжди стриманого, поміркованого, принципового директора школи Ручинського І.Ф. (1946-1950рр.), який враховував вимоги часу і формував учнівський колектив відповідно до комуністичної моралі. Успішно працювали жовтенята, піонери, комсомольці.

Особливої гостроти у школі набула проблема забезпечення кваліфікованими вчительськими кадрами, тому багато педагогів приїхало з Росії – саме це було причиною перейменування її на російськомовну 7- річку (1946р.)

Перший випуск учнів 10 класу відбувся 1951 року, відтоді школа отримала статус середньої.

Непрості роки післявоєнного періоду дісталися директорам, які керували школою у 50-х роках – Салехову А.І. (1950-1951 рр.), Лук’янову К.О. (1952р.), Кулику Г .М . (1953-1959рр.) – це був період авторитарно-командного управління. Будівля школи була відновлена, проте вона вже не відповідала зрослим потребам, адже за парту тоді сіли не лише діти шкільного віку, але й молодь, яка впродовж війни була позбавлена можливості навчатися, тому навчання у школі проводилося на дві зміни. Хронічно бракувало шкільного обладнання, підручників, зошитів. Попри усі труднощі, директори школи дбали про неї, закладено було шкільний сад, пришкільні ділянки.

Учителі, які на той час працювали, пригадують, що цим керівникам притаманне було поєднання м’якості і принциповості, наполегливості і поступливості, бо вони вникали в суть проблем, переймалися бажанням допомогти.

Стратегічним напрямом у розвитку школи в 60-х роках було проголошення її політехнізації та зв’язок із виробництвом. Реалізація цього державного замовлення лягла на плечі директорів школи, які очолювали школу в цей період – Скачко М.С. (1960-1963рр), Хабовської Т.М. (1963-1971 рр.).

Саме в ці роки зведене окреме приміщення шкільної майстерні для вивчення деревообробної і металообробної справи. Згодом було збудовано приміщення для гаражів. Велика увага приділялася роботі на пришкільних ділянках. Це період зростання престижу освіти, час початку освоєння космосу і бурхливого розвитку хімічної промисловості, машинобудування. Тому учні цікавилися вивченням фізики, хімії, математики, біології, відновилося вивчення військової справи під назвою «Початкова військова підготовка».

Епохи змінювали одна одну, упроваджувалися нові методики і підходи до навчання, високим був авторитет учителя, який вчив не тільки запам’ятовувати інформацію, а й переробляти та аналізувати її. Очільником школи у цей період був Бобров О.О. (1971-1978рр) - мудрий, розважливий і строгий педагог, який зумів із колективу створити команду однодумців. Покращення матеріально-технічного забезпечення школи дало змогу добудувати праве крило школи, впровадити більш ефективну кабінетну систему навчання. Розгорнулася робота з використання у навчальному процесі кінопроектора, фільмоскопів, магнітофона, телевізора.

У цей період змінюються пріоритети навчання: у школі впроваджуються методи проблемного навчання, які допомагають розвивати творче мислення, самостійно оволодівати знаннями не тільки із підручників, а й з різних джерел. У школі пройшла заміна великих парт на парти легкої ваги і нової конструкції.

80- ті роки були досить суперечливими в розвитку освіти. У цей час (1984р.) були прийняті основні напрями нової шкільної реформи в СРСР. Почався перехід до навчання дітей з 6 - річного віку і перехід із 10-річного віку до 11- річного терміну навчання у середній школі. Складні процеси розвитку освіти в ці роки випали на початок діяльності молодого директора школи Шевчика А.М., який очолив заклад 1978р. і мав на меті поліпшити навчально-виховний процес у школі. За його керівництва у школі замінили пічне опалення на водяне, що поліпшило санітарний стан школи, добудовано ліве крило школи. Андрій Михайлович 17 років працював директором школи, самовіддано служив освіті, дітям і математиці, яку він обожнював, навчаючи дітей глибинним математичним таємницям.

Серпень 1991р. кардинально змінив політичну ситуацію в Україні, котра стала незалежною державою, ця зміна вплинула і на розвиток освіти. Але яким важким не був час перебудови, Андрій Михайлович оптимістично долав ці перешкоди. З поглибленням економічної кризи в 1991р. почало скорочуватися бюджетне фінансування школи, зростають інфляція і дефіцит товарів, що спричинило зниження рівня життя педпрацівників. Але і в цих умовах школа розвивалася і була лідером серед шкіл району.

З виходом на заслужений відпочинок Шевчика А.М. школу очолив сповнений ентузіазму, ідей, розумний, вимогливий керівник – Станіслав Г.В. За час роботи Григорія Васильовича (1995-2003рр.) школа все більше розквітає, відроджує національні традиції, утверджується новий підхід до навчання та виховання учнів – школа-родина. Заклад освіти наповнюється новим змістом – упроваджується профільне навчання, відкриваються перші в області класи з двопрофільним навчанням, які усебічно охоплюють актуальну проблематику сьогодення і майбутнього.

Велику увагу Станіслав Г.В. приділяв формуванню вчительського іміджу, зв’язку школи з батьками - тісної взаємодії, яка сприятиме поліпшенню навчально-виховного процесу.

Охочих навчатися у ЗОШ №2 стає більше, ніж може в себе вмістити шкільна будівля, тому школа переходить у режим навчання на дві зміни.

Мабуть, під щасливою зіркою створювалася школа, а може, тому що стоїть на намоленому місці – місці колишньої церкви, через те і щастить їй із очільниками.

З того часу як директором школи призначено О.І.Фасолю, вона не тільки не втратила свого авторитету, а й здобула нового. За 11 років молодий, розсудливий, ініціативний, талановитий не тільки як учитель, але і як умілий керівник, він збагатив досвід своїх попередників в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріальної бази школи.

У 2013р. у школі реалізовано державну програму енергозбереження за Кіотським протоколом, завдяки якій навчання і перебування учнів у школі стало комфортним, змінився на краще зовнішній вигляд школи. Без перебільшення можна стверджувати, що будівля школи стала окрасою міста. Олег Іванович – мислитель, практик і теоретик освітянської ниви. Керівник, який поєднував педагогічну майстерність, високий професіоналізм з людяністю, розумінням, наділений тактовністю у роботі з вчителями, тому зумів згуртувати колектив і підняти престиж школи на обласний рівень.

Полонська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 стала стартовим майданчиком у кар’єрі її директорів. У подальшому Станіслав Г.В. очолив район, був призначеним головою Полонської РДА. З липня 2014 року Фасоля О.І. очолює Департамент освіти і науки Хмельниччини, він - член колегії Міністерства освіти і науки України, член робочої групи Кабінету Міністрів з питань децентралізації в освіті.

Сьогодення школи – процес подолання викликів, які стоять перед освітою. Актуальним є реформування шкільної освіти. Децентралізація дала більше можливостей для розвитку школи. Тому можу з упевненістю констатувати, що сучасна Полонська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 дає якісну освіту, виховує особистість, яка зможе в майбутньому соціально адаптуватися, буде готова до активного громадського життя, усвідомлює загальнолюдські та національні ціннісні орієнтації, є патріотом України, тобто формує компетентнісну особистість.

«Майбутнє – у сьогоденні, але майбутнє – і в минулому» (Анатоль Франс)

Життя продовжується, народжуються діти, знову і знову шкільне подвір’я сповнюється дитячими голосами. Школа №2 завжди гостинно відчиняє їм двері, тому що в ній працюють справжні педагоги. Педагоги, які розуміють свою складну, але таку необхідну місію, працюватимуть з повною віддачею сил, адже, вибравши собі в житті дорогу вчительства, усвідомлено пішли на те, щоб серце своє віддавати дітям – щодня, щогодини, щомиті…бо діти – це майбутнє держави.

Валентина Лапець,
директор Полонської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів №2

Від витоків до сьогодення
(до 80-річчя Полонської ЗОШ №2)

Важка та довга дорога життя, але, зупиняючись, повертаєш свій погляд у минуле і розумієш, що життя було лише миттю, яскравим спалахом, немов блискавиця , феєричним та швидкоплинним. І ось ти стоїш у безкраїй площині, і у серце закрадається ностальгія, в думках пропливають забуті образи, як уривки чогось далекого, але дуже рідного - дитинства, яке завжди поряд зі школою.

Непростими були 30-ті роки в історії України. Колективізація , голодомор, «розстріляне відродження», репресії. Створюючи для молодого покоління умови оволодіння грамотою, держава ставила за мету підготувати молодь до кваліфікованої праці. Школу розглядали як одну з найважливіших ідеологічних інституцій, покликаних забезпечити виховання мільйонів школярів.

Тієї осені 1937 року Ізабелінська школа (такою була назва) вперше відчинила двері учням. Це було свято для дітей, які хотіли вчитися. Місце, де збудована школа, не звичайне. Адже тут ще у 1881 році за сприяння священика Стефана Хойнацького була споруджена Почаївсько-Богородицька церква, якій передано старовинний іконостас Стрітенської церкви. Документи свідчать, що під храмом був склеп, де захоронена родина священика. Під час сталінського терору церкву знищено московським комуністичним режимом. Із дерев’яного зрубу зруйнованої церкви збудували клуб (на місці приміщення теперішньої поліції), який став осередком культурного життя тодішньої молоді.

За свідченнями Камінської Н.Д., батько якої - Солодкий Д.Г., споруджував школу, приміщення збудовано на фундаменті церкви. Будівлю здали в експлуатацію у 1937 році. На території школи працювала метеостанція, яка досліджувала показники погоди, обслуговуючи аеродром біля села Котелянка.

/Files/images/строители школы.jpg

Друга світова війна була тяжким випробуванням для всієї України. Плани знищення системи освіти посідали особливе місце у гітлерівській програмі поневолення українців, адже нам відводилося право лише на елементарні знання, мета яких - онімечення населення. Тому скорочувалася кількість навчальних закладів, школа не працювала, приміщення німці використовували для власних потреб.

У роки війни будівля була частково зруйнована, потім тут утримувався госпіталь. Вікна і двері були закладені цеглою, вціліли лише три класні кімнати, другий поверх був повністю аварійний, стіни- із кіптявою війни, зі слідами боїв. Тому, як згадують випускники, учні,піднімаючись на другий поверх, відчували себе причетними до історії.

Після звільнення Полонного від німецьких окупантів, відновлюється радянська система освіти. За спогадами очевидців школу відбудовували також і німецькі військовополонені. У 1945 році при українській школі організовано класи з російською мовою навчання, уроки проводили для комплектів класів 1-2, 3-4.

Війна багато в чому зруйнувала систему освіти. Коштів, які держава виділяла на її відродження, було замало, ще гострішою стає потреба в педагогічних кадрах, які б мали вищу освіту, адже багато хто з педагогів став жертвою сталінських репресій або загинули на фронтах війни. Тому багато перших учителів приїхали з різних куточків СРСР, вони не тільки обігрівали теплом своїх сердець «дітей війни», але й давали їм знання, без яких дорога у широкий світ життя була б неможливою. Уже сивочолі випускники тих років із вдячністю згадують учителів, які вели їх дорогою знань, а саме: Нікончук Є. П., Фурсову А.Ф., Шрайбман Н.Б., Коробкова П.Є., Главацьку А.Ю., Сладкову А.А.

У 1946 році школу відповідно до вимог часу перейменовано на російськомовну семирічну. Саме в цей час будівлю відновили, навесні 1946 року на території висадили сад, за яким доглядали спільно всією шкільною родиною. Це був нелегкий повоєнний час, оскільки оподатковувалися плодово-ягідні кущі і дерева, то населення масово вирубувало їх, адже платити не було чим. Шкільний садок став невеликою радістю для дітей, які могли поласувати власноруч вирощеними фруктами.

Школа працювала за навчальним планом 1940 — 1941 рр., приймала дітей семирічного віку. Згодом відновлено 5-бальну систему оцінювання успішності, обов’язкові випускні екзамени, нагородження Золотою і Срібною медалями учнів-відмінників, які закінчували школу.

У повоєнний час за парти сідали не лише діти шкільного віку, але й молодь, що упродовж війни була позбавлена можливості навчатися, тому школа працювала на дві зміни. Як згадують випускники тих років, бракувало шкільного обладнання, підручників,зошитів, які купували за власний кошт, тому для писання залюбки використовували незадруковані газетні береги, клаптики паперу, дощечки для написання крейдою. У школі взимку було холодно, інколи чорнило замерзало в чорнильницях.

У 1949 році із семикласної школа отримала статус середньої, тут навчалося вже 300 учнів, працювало 13 учителів. Були створені піонерська і комсомольська молодіжні організації, життя щодня розпочиналося з лінійки, діти із захопленням відвідували хоровий, драматичний і музичний гуртки. У цей час велику увагу звертали на військову підготовку учнів 5-7 класів і допризовну військову підготовку учнів 8-10 класів. Оскільки спортивного залу ще не було, уроки фізкультури проводилися у коридорі першого поверху. У школі було пічне опалення, і тому учні-старшокласники, батьки активно допомагали заготовляти паливо на зиму.

У 1951 році відбувся перший випуск учнів, які закінчили 10 класів. У середині 50-х років почали організовувати групи з продовженим днем навчання, відмінено плату за навчання в старших класах.

Школа завжди ішла у ногу з часом, і тому в роки « хрущовських надпрограм», тут створено невеличку кролеферму. Відповідальними були учні 6 і 7 класів, які змайстрували 11 кліток, а згодом заготовили 40 ц м’яса кролів. Учні 8 класів допомагали колгоспу ім.Калініна, бригада обробляла посіви кукурудзи площею 10 га, зібрали по 50 ц з одного гектара, що було найкращим результатом. За допомогу школа отримала винагороду 335 крб., і учні були удостоєні йти першими в колоні під час жовтневої демонстрації. Розширюючи дружні зв’язки, колектив школи взяв шефство над Кайранкульською школою Кустанайської області. Восени 1961року зібрали посилку з фруктами і овочами і відправили тамтешнім дітям. Згодом прийшла відповідь- книжки у подарунок шкільній бібліотеці.

У 1956 році у смт. Мирополі засновано військову частину, діти військових навчалися саме у нашій школі. Музика у виконанні військового оркестру завжди супроводжувала вечори відпочинку і свята випускників.

/Files/images/Гурток.jpg

У 1959 році заклад перейменовано на середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням (11-річні: 8 класів + 3 роки для здобуття повної середньої освіти та професійної підготовки в одній із галузей народного господарства). Дівчата, закінчивши школу, отримували розряд швеї, а юнаки-водійські права.

У1966 році відбувся перший випуск за новою програмою. Випускники школи, за винятком 20% кращих учнів, зобов'язані були попрацювати принаймні два роки перед вступом до вузу. Але у цьому ж році відмінено обов’язкову професійну підготовку, яка не виправдала себе (лише небагато випускників йшли працювати за фахом). У листопаді 1966 р. видано постанову, за якою у школі вводилися факультативні курси з окремих навчальних предметів. У школі завжди активно проводилися різноманітні дослідження та ексурсії. Візитівкою тих років стали подорожі на велосипедах учнів старших класів з учителем Шкляєвим П.П. до міста Кам’янець–Подільського. Випускники тепло згадують учителів з великої букви, які серце віддавали дітям, - Шкляєва П.П., Шпільберга Б. Д, Мельник О. І., Смульську Г.В., Хабовську Т.М., Крутоус Ф.О. , Шевчика А.М.

/Files/images/Лінійка на подвір\'ї.jpg

У 1972 році у школі введено обов'язкову початкову військову підготовку, запроваджено кабінетну систему навчання, вводяться розвивальні форми й методи: програмоване, проблемне навчання, дослідницький метод. На території школи працював тир, де учні здобували майстерність у стрільбі.

У 70-тих роках школу добудували, з’явився спортивний зал, нові просторі класи. У нас завжди активно велась краєзнавчо- пошукова робота (саме літопис школи став цінним джерелом інформації для відтворення історії). Піонери і комсомольці зустрічалися з ветеранами Другої світової війни, доглядали за могилами солдат, за обеліском Слави.

З 1979 року вся країна чекала наближення важливої події - літніх Олімпійських ігор, які мали відбутися у Москві в 1980 році. У школі пожвавилася спортивна робота, проводилися різноманітні змагання, вечори, виховні години з історії олімпійського руху. Піонери крокували маршем "Завжди напоготові". Кожного року 2 жовтня відбувалася піонерська радіолінійка, яка давала старт новому етапу маршу. Між піонерськими загонами і комсомольськими класами проводились постійні змагання на кращий загін, кращий клас. Змагалися за такими показниками: навчання, санітарний стан кабінету і озеленення, шефська допомога, збір металобрухту і макулатури, пошукова робота. На засіданнях учкому підбивалися підсумки, результати яких висвітлювались на стенді. Класу-переможцю вручався перехідний вимпел. Піонери були шефами жовтенят. Вожаті завжди відвідували малят, допомагали готувати збори зірочок, свята, організовували ігри і розваги. Кожного дня на великій перерві вожаті проводили ігри з молодшими школярами. І все це було повсякденною романтикою шкільного життя. Учителями, які захоплювали своєю пристрастю все знати і вміти, були Бобров О.О., Поведа Л.С., Щербіцька Л.М., Шуляк Г.Л., Мельник Л.Є.Верещинська А.А., Анісімова В.О.

/Files/images/Вигляд з вікна.jpg

На початку 80-х років виникла потреба у реформі загальноосвітньої і професійної освіти. У 1984 році у школі запроваджується перехід до навчання дітей із шестирічного віку, зменшується наповнюваність класів. Під впливом поступового переосмислення шляхів розвитку освіти у школі створюється клуб творчої педагогіки «Пошук», який відкриває новий, незвичний для радянського суспільства напрямок — педагогіка співробітництва. Вчителями-новаторами, які почали працювати у цьому руслі, були Боброва С.Б., Соловей М.В. Основна ідея — зробити дитину соратником, однодумцем учителів. Особистість стає центром навчально-виховного процесу. Вчителі переходять від педагогічних вимог, до педагогіки співпраці, дотримуючись гуманно-особистісного підходу до дитини, забезпечують єдність навчання і виховання. Педагогіка співробітництва зацікавлювала учнів навчальною діяльністю, а не лише її результатами, підвищувала інтерес до знань, привчала до власного вибору. Педагогіка новаторства ґрунтувалася на диференціації та індивідуалізації навчально-виховного процесу, використані ресурсу розвивального середовища. У навчальному процесі запроваджено цілу низку творчо- пошукових, практичних методів, вчителі обмінювалися досвідом, конспекти кращих уроків друкувалися у « Вчительській газеті». Це був початок нової школи, яка виховувала новий тип людей, здатних до самостійного мислення, до прийняття власних рішень. Учителями, які талановито викладали уроки у новому форматі, стали Скутська С.З., Огойко Т.М., Приймак Т.В., Савчак О.В., Веселова Н.В., Помазанський В.О., Дутківська Л.С., Дзюбак Л.Б., Чуйко Н.М.

Протягом навчального року школа, мов маленька держава, жила яскраво та насичено. Проводилися різноманітні конкурси: кращий учнівський зошит, найчистіша класна кімната, найцікавіший класний куточок та стіннівка з визначеною тематикою, гра військово-патріотичної пісні « Зірниця». Школа активно допомагала колгоспу ім. Щорса у зборі врожаю, за що потім отримувала грошову винагороду.

1991 рік ознаменував початок розбудови молодої незалежної України. Основний напрямок роботи школи полягав у вихованні і розвитку майбутніх будівників громадянського суспільства. Новий 1991 - 1992 навчальний рік розпочався в умовах деполітизації, демократизації і гуманізації освіти. Комуністичні дитячі і юнацькі організації припинили свою діяльність у школі. Вводилося вивчення нових предметів, як-от: «Історія України», «Географія України», а також «Народознавство».

Над втіленням у життя нових положень нормативно-правових актів незалежної Української держави працював і колектив нашої школи. Педагоги розвивали творчі здібності учнів, навчали їх вільно висловлювати власні думки, виражати погляди, трактувати своє бачення світових процесів, уміти дискутувати. Молоді вчителі- Голощук В.В., Крисько В.М., Константинюк О.Є., Мельник Г.Л., Ткаченко Л.В., Шамшур О.В., Чорний В.В., Шевчик О.А., Мізерна І.А., Солодка І.І., Соболь О.С. - запалювали у дітей вогник творчості.

Першим паростком на шляху відродження українознавства стало започаткування у нашій школі літературного клубу « Золотий гомін», який повертав із забуття у безсмертя письменників «розстріляного відродження». Крізь епохи і політичні вітри звучали рядки творів, які збирали великі аудиторії.

З проголошенням незалежності перед освітянами стояло одне з найголовніших завдань - утвердження мови як державної в усіх ділянках суспільного життя.

У 1992 році розпочинається перехід на українську мову навчання, у 2002 році у школі відбувся останній російськомовний випуск. Стали впроваджуватись інтерактивні методи навчання і нестандартні види роботи з учнями: ділові і рольові ігри, «круглі столи», прес-конференції, диспути, міні-вистави, бінарні і міжпредметні уроки. Суттєвих змін зазнала й система учнівського самоврядування. У школі створено дитячі організації « Подолянчики» (учні 1-4 класів), « Піонери України», для старшокласників - « Клуб за інтересами». Відбувається залучення учнів школи до проведення навчального та виховного процесу, виховання національно свідомої і соціально активної особистості.

Якісно новим етапом стало вивчення основ інформатики з допомогою персональних комп’ютерів. Наприкінці 90-их у школі обладнано перший комп’ютерний клас. У 2010 році школу підключили до мережі Інтернет.

У рамках Кіотського протоколу щодо енергозбереження у 2010 році реалізовано проект із утеплення фасадів школи, заміни вікон і дверей. Сьогодні у нас найтепліша школа і найкомфортніші умови навчання.

Важливу роль відведено роботі з обдарованими дітьми. У школі зростають « Барвінчата», з 2006 року весело крокує « Шкільний європейський клуб», працює гурток « Волонтерський рух», діти демонструють майстерність, винахідливість, ерудицію, фізичний гарт та військову вправність у дитячо-юнацькій військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура»).

Щороку наші учні є призерами районних і обласних предметних олімпіад. Постійно беруть активну участь у конкурсах знавців української мови ім. Петра Яцика, «Об’єднаймося ж, брати мої», конкурсі -захисті МАН, де здобувають найкращі результати. Учителі - Лапець В.А., Загумна Т.М., Загоруйко О.В., Дрегало Н.М., Боброва Н.З., Загорська Н.В., Качуровська О.С. - продовжують традиції професіоналізму і креативності школи.

/Files/images/деньвител2.JPG

Школа... Колись ти бурхливо жив у ній, вчився, швидко ріс і мужнів, а тепер вона живе в тобі тихо і непомітно, але завжди присутня, готова зринути у пам’яті в будь-яку хвилину. За роки навчання у життя полинули майже 3000 тис. школярів, з честю несуть звання учня Полонської ЗОШ№2 випускники, нагороджені золотою та срібною медалями, які усі свої сили, знання і вміння віддають для добробуту і процвітання.

Школа- це не тільки стіни. Насамперед, це – дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь. Це педагоги: і ті, хто щодня переступають поріг, сіючи зерна доброго, розумного, вічного; і ті, кого вже немає сьогодні, але завжди живуть вони у пам’яті учнів, колег; і вчителі –пенсіонери, для яких найвища нагорода в житті – успіхи вихованців, їхні щирі слова подяки на традиційному вечорі- зустрічі шкільних друзів, де впізнають вони один одного за блиском завжди молодих очей.

Полонська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 має не тільки багате минуле, творче сучасне, а й широкі перспективи розвитку у майбутньому. Упевненість у завтрашньому дні ґрунтується на високому професіоналізмі вчительського колективу, на багаторічних традиціях, сучасних методиках виховання, тісній співпраці з випускниками, батьками, учнями.

Боброва Н.З., вчитель історії
Полонської ЗОШ І-ІІІ ст. №2

Основа цього матеріалу – літопис школи,
розповіді вчителів та власні спогади

СЛОВО ПРО РІДНУ ШКОЛУ…

Швидко плине час. Тече, немов річка, відлітає у далекий вирій, наче дивовижна пташка. Летять роки...

Весна. Линуть дзвінкі пташині пісні, на деревах жевріють зелені листочки, наче смарагди. Природа оживає, починає свою майстерну гру, воскресає, дає початок чомусь новому та незвіданому. Сонце розливає над землею свою надзвичайну благодать, лоскочучи промінням верхівки струнких берізок та кремезних каштанів, у яких потонула двоповерхова будівля, що знаходиться в центрі міста, – Полонська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2. Поволі добігає до свого кінця ще один навчальний рік, який цього разу для шкільної родини є ювілейним. Навчальний заклад, багатий своєю історією та освітянськими звершеннями, поколіннями мудрих педагогів і вдячних за науку випускників, святкує свій 80-й день народження. Стрімко промайнули чудові 8 десятиліть плідної діяльності однієї з найкращих шкіл району та області. Один за одним змінювалися покоління її учнів, вчителів та керманичів. Приходили нові обличчя, але щоразу лунали дзвінкі голоси дітвори біля цього храму освіти і виховання. В різні часи у школі працювали титани нелегкої вчительської праці, фанати педагогіки, справжні майстри й творці дитячих душ, закохані у свою справи люди: Кротоус Ф.О., Пулим Г.Я., Мельник О.І., Шкляєв П.Ф., Смульська Г.В., Фурсова А.Ф., Шпільберг Б.Д., Боброва С.Б., Семенець Г.В., Чуйко Н.М., Дзюбак О.Є., Дзюбак Н.А. та багато інших.

Навчальний заклад пишається своїми відомими випускниками, які крізь усе життя пронесли любов та вдячність до своєї другої домівки: Л.М. Кліманова, місцева поетеса; О.Є. Гуменюк, випускниця та бібліотекар цієї ж школи упродовж багатьох років; А. Ткачук, колишній директор Полонської художньої школи; О.З. Дорфман, колишній директор Полонської дитячої бібліотеки; В. О. Анісімова, колишній завуч Полонської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3; В.С. Царьов, відомий письменник, автор книги про Полонне «Где-то есть город»; А.В. Салюк, відомий лікар-стоматолог; І. Коваль, заступник редактора громадсько-політичної газети Полонського району «Новий шлях»; Шишкін І.Г., кандидат історичних наук, доцент кафедри країнознавства Національного університету «Острозька академія»; Будник О.В., Веселова Н.В., Огойко Т.М., Лавренюк Н.В., Загоруйко О.В. – нині вчителі цієї школи. Усіх не назвеш. А як би хотілося…

Скільки всього бачили й чули за ці роки шкільні стіни: перші поразки й перемоги, заохочення і критику, гордість за виконання доручень і радість спілкування з однокласниками, міцну дружбу й перше кохання, допитливих учнів та мудрих вчителів, підтримку, співпрацю, щирість, любов до власної роботи, пристрасну жагу до навчання, прагнення до самовдосконалення, самоствердження, сміх маленьких діточок, радість батьків, гамірні перерви, приємну втому педагогів, веселі концерти, захопливі уроки — все, з чого складається неповторне шкільне життя. Яким є сьогодення школи, чим живе навчальний заклад зараз? Що чекає на нього в майбутньому, покритому маревом загадок й таємниць?

Згадую, розпитую, аналізую, досліджую, вивчаю…

Полонська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 – це школа творчості і натхнення, скарбниця знань, яка працює над формуванням всебічно розвиненої, обдарованої, креативної, активної, соціально-компетентної, духовно збагаченої, фізично здорової, творчо мислячої особистості, здатної до самовдосконалення, яка володіє міцними знаннями та завжди готова допомогти рідній країні.

Незважаючи на час, повертаються в рідні пенати випускники із словами вдячності, наче пташенята до рідного гнізда.

Рідна школа! Йду до тебе й затамовую подих. Кожен куточок, кожна сходинка знайома, кожна класна кімната просить зайти. Школа манить просторими коридорами, скликає калиновим дзвоником школярів. І вони, веселі та радісні, стікаються гомінкими струмочками до її порогу з усіх куточків Полонного, щоб упевнено крокувати нелегкими дорогами Країни Знань, відчувати тепло й підтримку вчителів, зустрічати привітні усмішки друзів-однокласників. А ще – щоб здобути впевненість у собі та в своїх силах, розкрити свої здібності й таланти, пишатися тим, що навчаються саме у цьому навчальному закладі.

Здоровий конструктивізм, активне залучення молоді до дослідницько-пошукової, наукової роботи, нестандартні уроки, цікаві гурткові заняття, змістовні виховні заходи, інноваційність освітянської діяльності, участь учнів у різноманітних конкурсах, олімпіадах, невтомне перебування у вирі творчого пошуку та пізнання – фундамент роботи цього храму мудрості.

Полонська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 – це згуртований колектив висококваліфікованих, ерудованих вчителів – майстрів своєї справи. Більшість з них нагороджено грамотами, дипломами Верховної Ради України, Міністерства освіти і науки України, Департаменту освіти і науки Хмельницької ОДА, ХОІППО тощо. Не дивно, що кожного року їх учні стають учасниками та призерами районних, обласних предметних олімпіад, конкурсу-захисту наукових робіт МАН України, Всеукраїнських творчих фестивалів, беруть активну участь в громадському житті міста та області. Приймак Т.В., Огойко Т.М., Помазанський В.О. є головами методичних об’єднань педагогічних працівників різних освітніх галузей громади. Г.Л. Мельник, Н.В. Веселова, О.В. Глущак активно діляться своїм досвідом, надбаннями із колегами під час занять «Школи молодого вчителя».

Педагогічний колектив активно працює над проблемою формування ключових життєвих компетентностей особистості учня на основі розвитку творчих здібностей на уроках та в позаурочній діяльності.

Пригадую високий рівень організації та проведення цікавих, креативних, сучасних конференцій із виховної роботи (присвяченій проблемам становлення справжнього громадянина та патріота України), художньо-естетичного циклу («Сім іпостасей Семена Степановича Гулака-Артемовського», «Микола Лисенко – сонце української музики»), фізики («Капілярні явища»), географії (захопливо вивчали українську діаспору, міграційні процеси) тощо.

Навчально-виховний процес постійно модернізується відповідно до сучасних освітніх вимог, викликів часу. Діє ряд шкільних методичних об’єднань, створено творчі та динамічні групи педагогічних працівників різних напрямків. Гарною традицією є те, що вчителі щороку представляють свої власні розробки та напрацювання на виставці педагогічних ідей та інновацій «Освіта Хмельниччини на шляхах реформування», де постійно виборюють призові місця. Стабільною є система профільного навчання в старших класах. З метою задоволення освітніх потреб школярів запроваджено факультативів та курсів за вибором. Серед навчальних установ громади та району лише у цій школі викладається предмет «Основи християнської етики» (налагоджено тісну співпрацю із відомим науковцем, доктором педагогічних наук, професором, розробником першого в Україні навчально-методичного комплексу із основ християнської етики Василем Жуковським). Задля залучення учнів до активної творчої діяльності, пропагування здорового способу життя, розвитку різноманітних умінь працюють шкільні гуртки, які очолюють досвідчені педагоги, що володіють сучасними формами і методами організації навчально-виховного процесу (волейбольний, вокальний, гурток з декоративно-прикладного мистецтва). В навчальному закладі укомплектовано більше десятка предметних кабінетів, які є центрами навчальної, наукової, методичної діяльності учнів та вчителів. Працює комп’ютерний клас із підключенням до Інтернету, педагоги активно використовують ІКТ під час проведення занять, систематично запроваджують сучасні технології в процес навчання та виховання. До послуг учнів бібліотека, спортзал, комфортна їдальня, медичний кабінет. Облаштовано клас для корекційно-розвивальних занять, забезпечено індивідуальне та інклюзивне навчання. Завжди допомагають дітям мудрими порадами, забезпечують соціо-психологічний супровід навчально-виховного процесу практичний психолог Н.В. Загорська та соціальний педагог Т.В. Приймак.

З року в рік, учні демонструють високий рівень та якість здобутих знань, навичок під час проходження ЗНО, вступають до провідних ВНЗ України. На базі школи проводяться різноманітні заняття районних семінарів, засідань творчих груп різних освітніх галузей, ІІ етап Всеукраїнських учнівських предметних олімпіад тощо. З виховною метою в закладі проводяться тематичні зустрічі із представниками різних служб влади, місцевими поетами, священиками. Упродовж багатьох років школярами успішно реалізовується обласний проект «Митці рідного краю» (було зібрано, систематизовано й впорядковано про відомих діячів Полонщини). Вихованці навчального закладу є призерами районних, обласних мовно-літературних конкурсів (Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, Міжнародний мовно-літературний конкурс імені Тараса Шевченка), Всеукраїнській грі «Соняшник», Всеукраїнському фізичному конкурсі «Левеня», Міжнародному природничому інтерактивному конкурсі «Колосок», Міжнародному математичному конкурсі «Кенгуру», Всеукраїнських конкурсах наукових робіт та есе з культурології тощо. Потужним є рівень художньої самодіяльності: діти охоче беруть участь в різних виставках декоративно-прикладного мистецтва, конкурсах декламування поезій, фестивалях, вокальних змаганнях (пригадую драйвові виступи в Острозі, Вінниці, Хмельницькому). Змістовно організовується дозвілля учнів (постають в пам’яті незабутні екскурсійні поїздки в різні міста та села по всій Україні). Школярі активно публікуються в місцевій та обласній пресі, висвітлюють різноманітні події не тільки із життя закладу, а й міста, рідного Подільського краю, історії України, мистецтва.

Зараз навчальний заклад очолює досвідчений управлінець, креативний керівник, талановитий педагог, щира та працелюбна людина Валентина Аркадіївна Лапець. Вона гідно продовжує справу своїх попередників, примножуючи найкращі традиції навчання та виховання учнівської молоді. У школі продовжується утвердження національно-патріотичного виховання, збереження звичаїв рідного народу. Особлива увага приділяється методичному супроводу вчителів, також налагоджено плідну співпрацю, міцні зв’язки між учнівським, педагогічним й батьківським колективами. Покращуються матеріально-технічні умови навчання (нового вигляду набуло подвір’я школи, зроблено сучасний ремонт у багатьох класних кімнатах, отримано нову комп’ютерну техніку, побутове обладнання для уроків трудового навчання у старших класах тощо). Між школою та першим вищим навчальним закладом України та Східної Європи Національним університетом «Острозька академія» було укладено договір про співпрацю в галузі МАН.

80 років – це ще доволі молода дата: є куди розвиватися, втілювати у життя різноманітні ідеї, підкорювати нові вершини. Без сумніву, наша школа і надалі залишатиметься колискою дитинства, дивосвітом незабутніх шкільних років, гаванню великої дружньої, згуртованої сім’ї, джерелом творчості, горнилом знань й ненькою безлічі гідних громадян рідної Вітчизни. Хочеться процитувати слова із гімну улюбленого улюбленого закладу:

Це наша рідна друга школа,
Дитинства нашого земля.
Її не зрадимо ніколи
Бо з нею ми – одна земля!

Від імені усіх випускників хочеться привітати школу із ювілеєм, побажати подальшого процвітання, перемог, злетів, наснаги, реалізації найсміливіших задумів! Буяй теплом дитячих сердець, усмішкою вчителів, радістю й гордістю батьків, звучи найпрекраснішою мелодією юності, впевнено крокуй у майбуття, рідна школо!

З днем народження, з ювілеєм!

Назар Мартинюк,
випускник
Полонської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2

Кiлькiсть переглядiв: 77